Л.ван Бетховен(1770-1827)
Творчість геніального німецького композитора Людвіга ван Бетховена (1770-1827) одна з вершин світової музичної культури, справжня епоха в історії розвитку музику, наймогутніше досягнення завершення епохи класицизму і початок романтизму в музиці. Народився композитор в місті Бонні в сімї придворного музиканта,батько його був композитор. Дитинство композитора пройшло в страшних злиднях-вже в 11р він змущений заробляти собі на життя,працював скрипалем,а пізніше-помічником придворного органіста. В 17р Бетховену пощастило побувати у Відні і познайомитись з Моцартом, який вже високо цінив здібності майбутнього композитора.Батько композитора був черствий чоловік він заставляв сина займатися по 7-8годин. Перший концерт він дав у Кельне тоді йому було 8р. Перші твори його були написані в 1782р- це ф-ні варіації.В юному віці помирає його мама він годує 2-х своїх братів,даючи уроки на органі.
У формуванні світогляду Бетховена значну роль відіграли події французької буржуазної революції-1780р.
У 19р Бетховен став слухачем Болонського універу. Разом з передовими студентами вітав революцію,в ній він бачив початок ери звільнення людства. Ідеї революції визначили світогляд та ідейну спрямованість його творчості.Основні теми творів композитора-героїчна боротьба за свободу,-«через боротьбу до перемоги».Музика його вольва і мужня,героїчні образи тісно преплітаються з ліричними, глибоко розкриваючи внутрішній та духовний світ людини. З 1792р- Бетховен переїжджає до Відня,де в салонах віденських вельмож здобуває широку популярність як блискучий виконавець та імпровізатор,завойовує славу як піаніст.
Серед творів цього періоду-2-і перші симфонії,«патетична» і «місячна»=сонати,перші квартети.Стає віденським класиком. В26р в житті композитора сталося велике нещастя він почав втрачати слух. Але тяжка хвороба не перекреслила його творчих задумів.1802р-це розквіт творчості геніального композитора,в основному його твори-інструментальні(симфонії,увертюри,твори для ф-но,сонати-«апасіоната», «крейцерова»,опера «Фіделіо».Саме в цей час до нього приходить світова слава,але матеріальне становище Бетховена все погіршувалось.Аристократичне суспільство не дало створити йому сімю,глухота робила його замкнутим.Останні роки він писав менше.4-операції не дали ніяких результатів. Помер вночі 1821р,похований на віденському кладовищі.
В доробку композитора 9-симфоній,5-ф-них і скрипічних концертів 32 сонати для ф-но,квартети,увертюри,музика до творів(драм).
Вершиною творчості композитора вважається «9 симфонія»-це винятковий за глибиною свого змісту твір.Значний внесок Бетховена у вокальний жанр,декілька кантат,цикл романсів, «до далекої коханої»,80-оригінальих пісень,обробки народних мелодій-шотландських,ірандських,кілька російських.
Бетховен підніс музичне мистецтво на небувалу височінь.Він писав музику для широких народних мас,прагнучи зробити її загально-доступною.Домінуючі мотиви творчості композитора-героїчне піднесення,палкий заклик до боротьби,віра в світле майбутнє людства.Тому музичне мислення Бетховена-це синтез серйозного,передового,філософського в широких традиціях багатовікової культури.
Багато тем природи в творчості Бетховена соната «Аврора»,6-а симфонія-«пасторальна» пробудження чогось нового,проникнення у сферу людських почуттів.Його талант викристалізувався в 2-х центрах жанру ф-ної сонати і симфонії.Його твори програмні 3-я сифонія «героїчна»,9-а має гасло «обніміться міліони»
В 1787р Бетховен побував у Відні де неодноразово зустрічався з Моцартом який абсолютно не звернув на його уваги.Гайдн з яким він зустрічався у Бонні дав йому кілька уроків,займався він у Альтбрегберта(контрапункту) і у Сальєрі,той навчив його писати для голосу. Дружні відносини з французами і генералом Бернадотом у свиті якого був скрипач Рудольф Крейцер йому Бетховен посвятив знамениту «Крейцерову сонату».1-й його концерт як піаніста відбувся у Відні у березні 1795р.
«Знаєш один мій друг в біді,а гаманець мій пустий і я не можу йому помогти,я зразу сідаю за роботу пишу твір і дуже швидко помагаю йому вибратись з біди».
Але біда уже постукала в його двері,посилилась в нього і більше ніколи не покидала. Між 1896 і 1800-м глухота почала свою страшну руйнівну роботу.(3-перші сонати для ф-но 1796р створені Бетховеном уже глухим-глухота посилювалась але не була повною. Він користувався дерев’яною паличкою 1-кінець він ставив на корпус ф-но а другий тримав у зубах-так він краще чув коли писав музику.Вночі стояв невиносимий шум у вухах,його мучили острі болі в шлунку, а слух постійно меншав.Протягом кількох років він не появлявся на людях,щоб хто-небуть не найшов його не достаток і беріг про себе цю жахливу таємницю.З листа Вегелеру-я уже 2р.старанно уникаю всякого спілкування тому що я не можу сказати людям я глухий,це було б можливо при іншій професії але тільки не при моєму ремеслі,як радіють мої вороги,у театрі я мушу сидіти біля самого оркестру,а як сяду подальше,я не вловлюю високі тони інструментів,коли говорять тихо- я не чую,коли кричать для мене невиносимо.
1822р на генеральній репетиції постановки опери «Фіделіо»,Бетховен захотів диригувати сам,виникло непорозуміння Умлаф-диригент переговорив з виконавцями репетиція відновилась,але знову прийшлося зробити перерву.Стривожений Бетховен нерозуміючи в чому справа повертався то направо то наліво читаючи по виразу облич що сталося –він попросив написати «прошу вас не продовжуйте,дома поясню».Він добіг до свого дому кинувся на диван закрив обличчя руками і так залишився лежати до обіду,він не сказав ані слова на обличчі в нього був глибокий відчай.1824р відбувся концерт виконували «симфонію з хорами»,він не чув шумних аплодисментів весь зал стояв він побачив це тільки тоді коли одна із співачок обернула його до публіки лицем.Шпор пише- що Бетховен деколи змушений був залишатись вдома із-за порваного взуття,а твори не приносили йому нічого.По замовленню князя Голіцина він писав квартети 127,130,132.,це глибокі твори написані кровю серця,він не заплатив йому ні копійки. Він надіявся на братового племінника(брат Карл помер від хвороби)це була підтримка на старості,але він не хотів його бачити, племінник завжди терзав Бетховена в смерті якогось деякій степені він був причетний., тому що не був в останні хвилини смерті свого дядька. Із самої безодні скорботи Бетховен славить «радість»-9 симфонія, «ода радості»-симфонія з хорами.
За 4 місяці до смерті в листопаді 1826р він закінчував останню свою річ фінал квартету-130.Тоді він застудився і захворів плеврітом,друзі його були далеко і він просив племінника привести лікаря та той забув його поручення і згадав через 2 дні,лікар прийшов надто пізно хвороба проходила 2-у стадію,але через день він уже ходив, та шлункова хвороба через яку він швидко ослаб,відбувся приступ,потім душевна хвороба,він тремтів від холоду а горе розривало йому серце,він зловживам алкоголем і це поставило край його стражданням.
В 1827р він залишив заповіт на свого єдиного спадкоємця племінника.Останні хвилини його життя були б для нього нужденні,якщо б не друзі-англічани. Він помер під час страшної грози сніжної бурі чужа рука закрила йому очі 26 березня 1827р.4-и операції (20--го грудня,8 січня,2 лютого і 24.)Нещасного в ліжку заїдали клопи.(З листа Бренінга)-він був кращий друг страждаючих і тих хто бореться.Все його життя подібне на грозовий день –тільки спочатку юне і світле як ранок,але передчуття і зненацька несуться великі тіні і чути здалека грозу,і самий розгар урагану мрак розвіюється і,ніч зникає з неба- ясний день повертається до нас ЙОГО волею.
(з листа братам-6р. я перебуваю в ужасному стані,я мирюсь з тим що хвороба довга,а можливо і зовсім невиліковна,ви які мене знеславили і самі рахуєте мене озлобленим-як я міг відкритись що в мене хворий слух,який в мене повинен бути досконалим,моє нещастя для мене тим вимучите,що я із-за нього залишаюсь невизнаним,я боюсь що люди побачать моє нещастя,тому я пів-року живу в селі(у симфонії «пасторальна чути спів пташок,голос солов’я,зозулі,і взагалі уся симфонія пронизана звуками природи.
Бетховен нікого не наслідував,бо він нічого не чув,він створив у собі світ який уже перестав для нього існувати.
Я проклинаю своє існування Плутарх навчив мене підкорятися долі,я не хочу здаватись,але бувають хвилини коли я відчуваю себе самим нещасним.
Ця трагедія відобразилася в Патетичній сонаті 1799р,3 соната для ф-но 1798,1 симфонія 1800р-до мажор-виражає юну безпечність,душа ще не зразу страдає,радість –вона ще не покидає його. Щасливі дні минулого не зникають в памяті,хоч вони вже тускніють і кануть у вічність. В цю хвилину він готовий був накласти на себе руки,тільки стійкість духа рятувала його. Останні його надії на одужання зникли 1802р пише місячну сонату,2-у сонату-з її драматичними речитативами і скорботними монологами.1804-пише «героїчну симфонію» і фінал симфонії до-мінор 1805-1808р-дух революційної музики,дух життя.Його похоронний марш(героїчної симфонії) є передчуттям трагічного правління завойовника Бонапарта,1807р-увертюра «кориолан»,4-ї квартет і увертюра «Егмонт».1805р відбулась 1 постановка опери «Фіделіо». Розчарування в революції,зневіра заставили його закинути симфонію до-мінор.1806р промінь щастя відвідав його він обручився з Терезою фон Брунсвік,свою місячну сонату він присвятив двоюрідній сестрі Терези Джульєтті Гвіччарді(якою він захоплювався).4-я симфонія написана того року це чиста квітка самих юних днів його життя. Він одружився.Його щастя тривало 4р,протягом цього часу зявилась «пасторальна симфонія»1808р, «апасіоната»-навіяна шекспірівською бурею.Терезі він посвятив мрійливу сонату1809р-«до безсмертної любові».Любов зробила мене щасливим і одночасно нещасним.(Бетховен був дійсно близоруким від віспи хвороби що переніс в дитинстві,і він носив очки). Слухаючи музику Бетховена треба сказати що сьогоднішнє покоління далеке від тих хто жив вчора,але чи буде воно блище до тих хто прийде завтра
Я називаю героями тих хто перемагає думкою а не силою,і називаю героями тих хто великий серцем.,хто поступає достойно і благородно він знайде в собі силу перенести нещастя.
Сурове дитинство без сімейного тепла стало для Бетховена жорстоким,батько хотів мати вигоду із музичних здібностей сина і показував публіці маленьке чудо.З 4-ох років він тримав хлопчика в заперті за скрипкою і клавесином і заставляв грати до знемоги. В 1792р він покинув Бонн назавжди і все своє життя прожив у Відні, але його серце назавжди лишилось вірним своєму краю, до останньої хвилини він мріяв побачити його знову –мрія не здійснилася-«Батьківщино моя край -де я побачив світ вона завжди прекрасна для мене,і завжди стоїть перед моїми очами,як той день,коли я її покинув.
Почалася революція яка охопила всю Европу вона заволоділа і серцем Бетховена,тоді він був студентом Боннського універу 1789р. У листопаді 1792 Бетховен поїхав з Бонна,в той момент коли війна вже вступила в місто 1796-1797р він писав музику до воєнного вірша Фрідбера-«пісня прощання»
Новаторством Бетховена було введення хору в симфонію- це являло собою ряд технічних труднощів,він відтягував до останнього вступи голосів і саму тему «радості»,цей страждалець який вічно страдав горем,постійно мріяв оспівати «радість»,лише в останній день він досяг задуманого,і в момент коли тема «радості»вступає оркестр зразу замовкає.Радість сходить з небес овіяна божественним спокоєм. Поступово вона заволодіє всім-це перемога-війна стражданню,похідний марш-подих самого Бетховена. Весь рід людський підносить руки до неба і прагне радості. Відень на мить зупинився,тому що повелителем їх дум був композитор Россіні і Бетховен збирався покинути Відень,принижений він збирався в Лондон,але друзі переконали його залишитись.
Людина-геній так високо піднеслась над смертними, перебувала в повнім мовчанні,коли чужа музика пускала своє коріння. Вимучений домашніми невзгодами,бідністю він з 1816-по1821р написав тільки 3 ф-но твори.1824р з величезними оваціями та тріумфом виконалась «Месса»і 9 симфонія,зал вставав тричі(більше як імператору)поліція не могла заспокоїти шаленіючу публіку,люди плакали. Бетховен впав від запаморочення пролежав без їди, вдітий до слідуючого дня.Це концерт не приніс ніякої матеріальної вигоди Бетховену.
В кінці 1825 він захварів шлунком і в нього почалася кровотеча,він пише племіннику- я хворий і привид з косою скоро зявиться,але все ж таки я оволодів радістю.
Ніяка влада не могла покласти заборону на думки Бетховена-слова заковані,а щастя звуки вільні-пише йому поет Куфнер.
1801р в маєтку Брунсвіків (Угорщина) відпочиває Бетховен,дівчина кузина власників Дж.Гвічарді(учениця Бетховена) зачаровує Бетховена і надихає Бетховена на створення спокійної ліричної музики.В нього зявляється мрія про одруження. Минали дні,пройшло 3р.,тоді він ще вірив у лікування,але як він зможе жити не чуючи музику. Джульєтта належала до вищих аристократичних чинів.Cоюз був їхній розірваний,але вони ніколи не могли забути цієї любові. Її він обезсмертив присвятивши її «місячну сонату»-ці перші хвилини щастя,за які він заплатив дуже дорого- тому що любов заставила його ще більше відчути своє нещастя-він не мав можливості женитись на цій прекрасній багатій дівчині. Пізніше вона скористалася вигодою Бетховена для свого майбутнього чоловіка.,-він був моїм ворогом,а я зробив для нього все-.
1803р вона вийшла заміж за графа Галленберга. Приїхавши до Бетхавена зі сльозами добивалась зустрічі,але він її відкинув,призирав, так і не впустивши поговорити.Пізніше він напише цикл 6-и мелодій «до далекої коханої».-покора долі,ти більше не можеш жити для себе ,тож живи для інших,щастя для тебе тільки в твоїм мистецтві,Боже допоможи мені подолати самого себе. Він цілував її портрет і плакав.
1811р він зустрічається з відомим поетом Гете.-Бетховен, говорив Гете необуздана тварина-він має рацію,що світ дикий,але в тайні я захоплююсь його музикою вона приводить мене в неспокій,я боюся її впливу. Коли в 1812р вийшла 7-8 симфонія- Гете і Цертель сказали що це твір п’яниці. Але чим?,своєю силою генія.-твори де характер людини в якої злиті трагедія зі сміхом,капризи дитяти і велика людська сила. 1814р хорова пісня «Відродження Німеччини»- як я шкодую що не знаю воєнної справи так як музики, я б його переміг-сказав він про Наполеона.
1809р з багатих вельмож Відня домовились сплачувати щорічно пенсію Бетховену 4 тисячі флорентів з умовою що він залишиться у Австрії –проте обов’язки залишились тільки на папері. Суспільство займалося політикою,музичний смак був навіяний італійською модою Россіні,який казав –як можна ходити на його концерти- така скука.
З 1815р. глухота настала повною він спілкується з людьми тільки за допомогою письма(розмовні зошити включають 11 тисяч рукописних листів)
Саме в цей час творами Бетховена зацікавились видавничі фірми,але брат Карл таємно продає твори композитора і не враховуючи думок і побажань композтира. Весну,літо і осінь Бетховен провів в селищі Гейлігенштаунт біля Відня,у повній самотності.Природа його заспокоювала,тут він пише 2 симфонію-виклик долі «я хочу схопити долю за горло»-це думка твору і в ній багато нового маршові ритми,сила оркестрового звучання.Це воля і почуття титана. Тут також написані ним фортепіанні варіації на тему зі свого балету-«творіння Прометея», сонаті -17 з речитативом-людина перемагає сумніви і душевні переживання. Приїзд друга Фердинанта Риса молодого і юного(17р) скрипаля приятеля сімї Бетховена дав йому декілька уроків.
-Мелодія природи Угорських Карпат –«яка чудова музика в захопленні сказав Рис.»- «я нічого не чую»-тихо сказав Бетховен.—«Боже мій яка страшна кара випала на його долю»-думав Фердинант—«як він житиме, як він гратиме»!
Рис почав пригадувати весь день- мовчання Бетховена під час розповіді,окремі зауваження не в лад,відірваність від людей.Ніч роздумів.
Уява Бетховена малювала страшні картини безвихідності. Тепер він не міг себе примусити писати- схопити долю за горло- це вже був жарт-який звучав колись. Колись були надії- на якусь мить він побачив обриси ніжної коханої Джульєтти але зусиллям волі відігнав від себе чарівне видіння.
Він думав про смерть,хоч ще не все сказав людям,внутрішнім слухом вслуховувався що було створене ним самим.
Наступні роки були героїчним періодом у житті Бетховена-відображення страждань розумів,боротьби і перемоги. Симфоніїї посинаються від 3-ї до 8-ї,ф-ні концерти з оркестром,музика до трагедії «Егмонт»,опера «Фіделіо», вокальні цикли «до далекої коханої». 3-я сифонія була присвячена Наполеону,що оголосив себе імператором,він вбачав в ньому продовжувача революційних традицій-тепер ця людина стала тираном,що топтатиме людські права- він розірвав титульну сторінку,і назвав 3-ю симфонію «Героїчною», «5 симфонія»-доля що стукає в двері. Шлях героя-від темряви до світла,через боротьбу до перемоги. Вона завжди нагадує про себе,ліричні ніжні образи змінюються нею. Її завершення -це тріумф перемога світла,що вривається,радісною ходою.Поряд з 5-ю закінчена 6-а-«пасторальна»-картини природи,почуття людини що народжується у зєднанні з природою. У творах він розповідав все що його хвилювало. Він кликав міліони до єднання.Усе його життя і творчість-це подвиг в імя досягнення цієї прекрасної мети.
Березневим днем 1822р до Бетховена завітав Д.Россіні. Він подав Бетховену клаптик паперу з своїм імям.30-річний Россіні і 50р Бетховен. Бетховен захоплюється комічними операми Россіні (Сивільський цілюрник). Та на жаль Россіні не міг висловити взаємність Бетховену,той був глухий. Бетховен не заздрив йому -відомому композитору Європи,але доля здавалася йому сьогодні ще тяжчою і похмурішою.
Він обявив 2-х спадкоємців свого малого маєтку-живіть у злагоді я вам прощаю те що ви мені зробили дурного,(музичні інструменти мої коли буде нужда вони зможуть вас виручити-продайте їх і я буду дуже щасливим коли опинюсь вам корисним)
-невже не зявиться смерть для мене яка визволить мене від нескінчених нещасть.
-так я часто буваю розсіяним,все приписують на мою дивакуватість
-перерва в житті його - це любов милої прекрасної дівчини,вона любить мене,а я, люблю її,це після 2-х років знову декілька щасливих хвилин. Бетховен отримав від французького короля медаль з написом-даровано королем пану Бетховену. Він не підозрював що в цей час пише останній твір-2-й фінал квартету- він був у свого брата біля Кремсу на Дунаю. Після 4-ї операції він писав- я віддаюсь на волю долі і тільки молю Бога щоб я міг терпіти цю смертельну муку.
Лишившись без засобів на прожиття він звернувся в Лондонське філармонічне товариство щоб організувати концерт на його користь йому вислали задаток сто фунтів. Бетховен був розчулений і плакав від радості- схотівши продиктувати лист зі словами подяки англічанам,але присвятив їм 3-ю симфонію- я ніколи не брався за твір з такою любовю-лист датований 18-го березня, а 26 Бетховен помер.
Музика це одкровення більш високе,чим мудрість і філософія.
- зазвичай я пишу інструментальну музику-у мене перед очима задум в цілому
- -гра Бетховена часто не була правильною,пальці,якість звуку,але хто тоді думав про музиканта- люди були захоплені його думками і байдуже як він це робив.
5-а симфонія
Над 5-ю симфонією до мінор Бетховен працював більше
4-ох років.Перші її ескізи відносяться до 1803р.Твір вперше прозвучав в великій «бетховенській академії»22 грудня 1808р разом з 6-ю симфонією і фрагментами до-мажорної месси.Симфонія була вперше видана в 1809р з двійною посвятою-князю Любковичу,і графу А.К.Розумовському-російському послу у Відні-великому прихильникові творчості Бетховина,він також посвятив йому 3 російські квартети.
5-а симфонія знаменує новий етап у розвитку героїчного симфонізму-«від темряви до світла», «через боротьбу до перемоги»-це основна ідея цього безсмертного твору яка виражається з надзвичайною ясністю в чітких і лаконічних формах.Дійовим засобом втіленням теми боротьби з ворожими силами,близький композитору як і в особистому(трагедія,хвороби яка наближається).так і в суспільному плані.
Новаторство полягає у введенні короткого 4-х звучного лейтмотиву який пронизує симфонію у всіх її частинах.Коло образів і драматургія твору створили рельєфний і енергетичний тематичний малюнок,яскраво насичине звучання оркестру в переможнім ликуючім фіналі-«як доля стукає в двері-тема лейтмотиву. Слова Шумана про те що вона буде жити і звучати через століття до того часу скільки буде стояти світ і звучати музика.
1ч. «алегро кон бріо»-відкриває суворі монотонні унісонні виклади «мотиви долі»,звучання подібне грізним сигналам битви,головна партія основана на сильнім динамічнім розвитку. Побічна тема світла задушевна,вона переходить від скрипок до кларнетів,пульсуючий фон спокійного наспіву переходить у блискуче «тутті»заключного розвитку експозиції. На мотиві долі будується розробка яка об’єднає єдину динамічну хвилю,що несе нас до кульмінації. Унісонний лейтмотив змінюється тривожними перекличками інструментів., кінці розробки пульсація сповільнюється похмурим діалогом скрипок і духових,все тихіше і на момент переривається сумним «адажіо»-речетатив гобоя.Наближаючись до розробки лейтмотив супроводжується новим підголоском суворим і динамічним «мотивом долі» завершуються такти 1-ї ч.мужня і трагедійна сила.
2ч «анданте сон мото»(ля-бемоль мажор) Він надав цій частині більш строгі риси. В основу «анданте»- більш варіаційний розвиток 2-х мелодій. Одна проходить у альтів і віолончелі- вона повна пісенної лірики,2-а тема проведена кларнетами і фаготами,але вона відрізняється від 1-ї інтонаційними зворотами і гострішою ритмікою.Вона звучить в до- мажорі,могутнє «тутті» відображає торжеств енний хід. У варіаціях мелодії інструментальна окраска,колоритно видозмінюється і ніби здалеку чути тривожні інтонації «мотиву долі» це скрита тема проходить у віолончелі. Слідуюча варіація пафосна і ликуюча,радість, початок коди.Світлі і життєстверджуючі останні такти «анданте».
3ч-«алегро»-до-мінор,вона подібна скерцо тільки в 3-х дольному розмірі. 1-й розділ знову повертає нас у драматичну сферу,її відповідає новий варіант-«мотиву долі»
у валторни і знову «тутті»-повний суворості., чергування цих 2-х образів проникнуто драматизмом.Контраст вносить до-мажорне тріо. Яскраве «тутті» до завершення відтворює світлі пасторальні фарби тембрами духових інструментів. Реприза скорочена(не повторює «де капо») і звучить цілком на піаніссімо,стихають труби,гобої,литаври,струнні часто грають «піцикато»-це створює образ таємничості.Один з самих виражальних моментів у симфонії-перехід до фіналу який виконується зразу на фоні витриманого тонічного звука і зловіщого удару літавр,що відтворює ритм-мотиву долі,у скрипок виникає початкова інтонація скерцо.
Заключна частина 5-ї симфонії «алегро»(4ч) викладена в сонатній формі-святковий гімн святковий гімн який ознаменував перемогу над силами року.Головна тема з сильними акордовими фактурами,маршовою ритмікою,фанфарними мотивами,відтворює в пам’яті музику французької революції(гімн свободи).Характер побічної теми відіграє святковий танець.В основі розробки побічна тема і контрапунктирний її мотив.Драмитична сила раптово обривається лейтмотивом долі.3-я частина нагадує про тривожні події.Святкове дійство досягає апогею в граціозній коді,зміст нових варіантів усіх мелодій фіналу.В епізоді «престо» проходять всі леймотиви.Довгий ланцюг героїчних тріумфальних акордів вінчає 1 із кращих бетховенських творінь.
(Р.Зіняк)