СЕРЦЕ МОЄ ТАМ,ДЕ МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Ф.Шопен
«Шопен хворів стражданнями своєї батьківщини, хворів розлукою зі своїми рідними і друзями, хворів тугою за вітчизною і своє щире, глибоке горе висловив у дивних поетичних звуках. Цей скорботний настрій він називав одним польським словом, що не піддається перекладові, — «жаль», яке означає одночасно і скорботу, і образу».
Цезар Кюї
«Особистість Шопена в усіх відношеннях викликає захоплення. Він був поляком і писав суб'єктивно, але його об'єктом став весь польський народ, що співає в його музиці»
Антон Рубінштейн
«Родом варшав'янин, серцем поляк, талантом — громадянин світу...»
Ціпріан Каміль Норвід
У містечку Желязова Воля, недалеко від Варшави, на березі річки Утрати стоїть маленький будинок, що потопає в зелені парку, місце, куди з усього світу їдуть любителі музики.
У 1810 році першого березня у сім'ї вчителя народився Фредерік Шопен, геніальний композитор, гордість і слава польського народу.
Шопен ріс в оточенні музики. Його батько грав на скрипці і флейті, мати гарно співала, грала на фортепіано. Хлопчик ще не вмів говорити, а вже починав голосно плакати, як тільки чув спів матері чи гру батька. 1 батьки гадали, що маленький Фредерік не любить музики. І це їх дуже засмучувало. Але невдовзі вони переконалися, що це було зовсім не так.
Інтелігентність і чуйність батьків об’єднала всіх членів сім’ї любов’ю, благотворно впливала на розвиток обдарованих дітей. Крім Фредеріка в сім’ї було три сестри. Старша Людвіка була особливо близьким і відданим другом маленького Шопена.
Особливою увагою і любов’ю в сім’ї був оточений маленький Шопен з його надзвичайною музичною обдарованістю. Подібно до Моцарта він вражав оточуючих «музичною одержимістю», невичерпною фантазією в імпровізаціях, вродженим піанізмом.
Для маленького хлопчика музика завжди мала свій зміст, свою особливу мову. Вона була зрозумілою, як будь-який голос живого світу. І його перший вчитель музики Войцех Живний дивувався: яким чудом семирічний малюк відразу розуміє, як треба грати Баха, Моцарта, Гайдна? Хто його так безпомилково навчив вгадувати манеру, стиль, задум кожного композитора?
І ось ім'я семирічного Шопена уже гримить в артистичних салонах Варшави.
Маленький Шопен грає! Маленький Шопен імпровізує! Маленький Шопен складає власні композиції, серед яких Полонез для фортепіано, присвячений графині Вікторії Скарбек. Про Шопена пишуть варшавські газети, називають його «польським Моцартом» і музичним генієм!
«…Неможливо змовчати перед публікою про наступну композицію, розповсюджену у вигляді гравюри товариською рукою: «Полонез для фортепіано, присвячений графині Вікторії Скарбек Фредеріком Шопеном, 8 років від роду. Автор цього польського танцю - хлопчик, якому тільки що минуло вісім років… справжній музичний геній, тому що він не тільки з надзвичайною легкістю і вишуканим смаком виконує на фортепіано найважчі п’єси, але і є автором кількох танців і варіацій, котрими не перестають дивуватись знавці музики, особливо зважаючи на дитячий вік автора.
«Варшавський щоденник», січень 1818 року
Одночасно з заняттями музикою хлопчик отримав гарну загальну освіту. Уже в дитинстві він вільно володів французькою і німецькою мовами, цікавився історією Польщі, багато читав, добре малював. Фредерік відзначався гострим розумом і допитливістю, цікавився театром, відвідував оперу, концерти, захоплювався грою італійського скрипаля Нікколо Паганіні. Великий інтерес Шопен проявляв до польської народної музики, яка стала основою його творчості.
Канікули Фредерік часто проводив у маєтку близьких друзів в Шафарні і Оброві. Саме там він проникав до джерел народного мелосу, годинами спостерігав сільські гулянки з танцями й піснями, напружено вслухався у своєрідне звучання сільського оркестру, який емоційно вигравав найрізноманітніші обереки, мазурки, сільські полонези. Шопен сам признавався: «Я довго вчився відсувати польську народну музику». А польський біограф композитор Гезик зазначав, що власні враження Шопена дали йому більше, ніж всі вчителі.
+
У 1829 році молодий музикант їздив у Відень. Концерти пройшли з великим успіхом. Шопену, його рідним і друзям стало зрозуміло, що піаніста і композитора Польщі має визнати Європа, що він повинен звершити довготривалу концертну подорож. Але Фредерік довго не міг зважитись на цей крок. Чому?
Наче нічого особливого не затримувало Шопена у Варшаві. Але він з місяця в місяць відкладав день від’їзду. Він відчував і розумів, що насувається щось серйозне і важливе. У напруженій політичній атмосфері Польщі назрівали важливі події, пожвавлювалась діяльність польських патріотів, готувалось повстання проти царизму. У такій тривожній атмосфері йому важко було залишити батьківщину.
«... Шал облягає вже мене дужче, ніж звичайно. Ще сиджу, не вистачає духу визначити день; думаю, що виїжджаю я для того, щоб назавжди забути про домівку; думаю, що їду я помирати — а як же то прикро помирати деінде, не там, де жилося. Як же то мені буде жахливо бачити при смертному ложі, замість рідних, холодного лікаря чи слугу...»
2-го листопада 1830 року двадцятирічний Шопен назавжди залишає Польщу. Напередодні на вечірці, влаштованій друзями, йому піднесли на пам'ять срібний кубок з польською землею: його він повинен був берегти, берегти, як пам'ять про рідну Польщу.
Минає майже рік. Катастрофічного характеру набувають революційні події в Польщі. На початку вересня 1831 року придушено повстання у Варшаві. Звістка про цю трагедію застала Шопена у Німеччині. Серце його було глибоко поранене цією звісткою. Розгром означав крах надій на свободу батьківщини, він означав вигнання і арешти, переслідування близьких і друзів композитора.
У щоденнику композитора читаємо: «Годинник на вежах Штудгарта відбиває північ. Ах, скільки трупів з’явилося у цю мить на світі! У дітей загинули матері, у матерів – діти. Скільки згаслих надій… А я тут нічим не можу допомогти, а я тут беззбройний, іноді лише вию, виливаю біль на фортепіано, я у відчаї – і що ж далі?»
Розгром означав крах надій на свободу батьківщини, він означав вигнання і арешти, переслідування близьких і друзів композитора.
Почуття душевного болю, скорботи і гніву знаходять вихід в образах шопенівської творчості, народжуючи гостро драматичні твори.
Це пристрасний, поривчастий, сповнений гнівного протесту до-мінорний Етюд №12, відомий під назвою «Революційний». Таку назву йому дав Ференц Ліст. Музика потрясає своєю героїчною і гнівною силою, своїм революційним поривом, протестом проти зла, крові, насильства, смерті.
З осені 1831 року композитор оселяється в Парижі — місті, з яким буде пов'язаний до кінця свого життя. Але тема батьківщини, польська тема завжди будуть хвилювати його.
Фредерік Шопен писав музику виключно для фортепіано. Його називають «поетом фортепіано». Основні жанри його творчості — вальси, мазурки, полонези, балади, фантазії, ноктюрни.
Шопен завоював Париж спочатку як піаніст. Він вражав слухачів своєрідним і незвичним виконанням.
Учень Шопена Джордж Матіас згадував: «Ті, хто чув Шопена, можуть сказати, що ніколи нічого подібного потім не чули. Його гра була, як і його музика; що за майстерність і що за міць! Так, що за міць! Ця людина вся тремтіла. Фортепіано жило найінтенсивнішим життям. Інструмента, який ви чули, коли грав Шопен, ніколи не існувало; але ставав таким під його пальцями...»
Велике місце у творчості Шопена займають вальси. Їх у нього — 17. Серед них ніжні, поетичні, мрійливі і меланхолійні, блискучі і темпераментні. Але це не є музика для танців. Це чудові концертні п'єси, що викликають роздуми, захоплюють своєю невимовною красою, граціозністю, мелодійністю.
Великий блискучий Вальс мі-бемоль мажор. Слухаємо цей вальс і розуміємо, що це не стільки танцювальна музика, скільки поетична картина балу. Музика переносить нас у святкову бальну атмосферу.
Вальс ля мінор. Дата створення — 1831 рік. Це перший рік перебування на чужині. В музиці вальсу чується смуток, печаль за покинутим домом, гіркота розлуки з близькими людьми. Народні слов'янські витоки у цьому Вальсі відчуваються ясніше, ніж в будь-якому іншому з шопенівських вальсів.
Одним з найбільших інтимних звірянь Шопена є його Вальс до-дієз мінор.
Композитор залишався сам на сам зі своїм смутком, своєю недугою, мріяв про щастя. Він ніколи і нікому не відкривав своєї душі. Якщо звірявся самому собі, то скоріш за все музикою, віддавався меланхолії.
Марія Водзінська... Жінка, яку кохав Шопен і з якою був заручений. Але весілля не відбулося. Чи кохала Водзінська Шопена? Чи могла оцінити вартість такої людини, як Шопен? Їй було приємно, її зворушувало його почуття. Вона шанувала велику людину. Але кохати? Ніколи. Якби вона кохала, то не зважала б на батькову заборону: «Не віддам дочки за фортепіаніста! Можеш це вибити собі з голови!», ні на його хворобу. Подолала б вона все це.
Музикознавець-історик
І була така хвилина, коли Шопен в холодній кімнаті зібрав докупи всі листи Водзінських, долучив до них засохлу троянду і перев'язав пакетик рожевою стрічкою. Чи тремтіли його руки, коли він перев'язував цей пакетик? Чи робив він це у драматичному розпачі? Чи, може, зречено махнувши рукою: а тепер мені все одно?! Хоч все одно йому не було.
На перев'язаній пачці листів Шопен написав два слова: «Моя біда». Взяв у руки перо, може, навіть підстругав його, подумав хвилинку й написав... Мала б це бути дуже важка хвилина... Зачинялися двері у молодість, починалася епоха без надії на щастя... І народжувались дивні звуки знаменитого Вальсу № 7, до-дієз мінор.
Шопена вальс… Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих…
Шопена вальс, побреньканий невміло…
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереробні парості трави…
Разом з ростом популярності Шопена, як піаніста і композитора, розширюється його коло знайомств у Парижі. В числі його друзів Ференц Ліст, Берліоз, відомий французький композитор, художник Делакруа, німецький поет Гейне, польські друзі-емігранти, серед яких і поет Адам Міцкевич, письменниця Жорж Санд...
…Шопенівські Прелюдії, присвячені Жорж Санд, написані на Майорці і в Ноані – «це немов би розсипаний букет різноманітних квітів, укладених, одначе, в єдине ціле митецькою рукою композитора. Ці 24 самоцвіти творять монолітну композицію, що грає усіма барвами мистецької райдуги».
У фантастичних і примхливих змінах настроїв прелюдій ми відчуваємо екзотику світу, серед якого жив і творив Шопен.
.
Відома історія написання «собачого вальсу», яка пов’язана з ім’ям знаменитої письменниці. Одного разу Шопен забажав поцілунку коханої жінки:
- Ну поцілуйте, поцілуйте мене! — упав на коліна Фредерік Шопен перед Жорж Санд. Та демонстративно відвернула голову і почала цілувати свою собачку.
- Поцілую, якщо напишете якусь п’єсу на честь моєї собачки.
Шопен миттєво кидається до фортепіано і починає награвати мелодію.
- Чудово, назву це ”Вальс маленької собачки”!
Полонез. Всі, звичайно, знають, що це назва польського танцю. Ну, а танцювальну музику так же легко розуміти, як і вокальну, можливо, навіть ще легше. Почув знайомий розмір, ритм, умієш танцювати цей танець – ось і все, що потрібно…
Але ось зазвучав полонез Шопена… Урочисто рухається танець-марш. А за його чеканними ритмами чути звуки фанфар, закличні поклики — неначе в музиці полонезу перед слухачами розгортаються картини героїчного минулого Польщі.
Шопен грає, і здається, що в кожному такті музики він залишає частину власної душі. А, можливо, частину свого життя? Всі мовчать, ніхто не наважується вимовити жодного слова...
«Енергійні ритми полонезів Шопена заставляють тремтіти самих бездушних і байдужих. Тут зібрані найбільш благородні, споконвічні почуття древньої Польщі… Перед нашим розумовим поглядом в полонезах ніби піднімаються образи древніх поляків, якими малюють їх літописи: міцної статури, ясного розуму, нестримної хоробрості… у поєднанні з рицарством, що не покидало синів Польщі ні на полі битви, ні напередодні, ні на наступний день після битви» . Так сказав Ференц Ліст.
До самих могутніх творінь Шопена слід віднести полонез ля бемоль мажор.
...Мазурки... Одна, друга, третя... Ось загули баси — наче народні музиканти настроюють свої нехитрі інструменти, зойкнула флейта, мелодію підхопила скрипка... Злітають кольорові стрічки, розвіваються спідниці, хвацько притопують закаблуки. Справжнє сільське свято — куточок живої Польщі.
Інша – Мазурка ля мінор. Вона зовсім не танцювальна. Наспів її благородний і печальний, стриманий і раптово поривчастий, що означає на польській мові «жаль». Його важко перекласти українською, але зміст його захований у словах: печаль, любов, ніжність. Наче якась знахідка, щаслива і раптова, мазурка на якусь хвилину «забуває» про земне тяжіння, про все мілке і неважливе, - і, легенько гойдаючись, пливе над світом спогадів і надій.
Давайте послухаємо передсмертну мазурку композитора: - в ній весь Шопен. Боже, якою невимовною тугою віє від неї!
Як боляче писалася вона, якими гіркими сльозами плакав художник, прощаючись назавжди з тим, що було всією сутністю його життя - даром творчості! Мазурка ця була лебединою піснею поета, останнім важким зітханням його, від неї хворобливо стискається серце слухача…
… В далекому Парижі помирав Шопен, стомлений страшною чахоткою. Поруч з ним сиділа сестра Людвіга, дивовижно схожа на нього у профіль. Сестра композитора! Людвіга знову біля нього. В 1849 році їй нелегко було вибратись з Польщі. Ця подорож у Париж коштувала немало. Сподіватися, що Фредерікові стане краще, було неможливо.
Енергійна, мудра Людвіга була поруч з хворим братом. Вона, яка перша встановила його пальчики на клавішах піаніно, приїхала тепер, щоб закрити йому очі…
На паризькому кладовищі Пер-Лашез поряд з жебраками і обездоленими, геніями і бунтівниками покоїться тіло Шопена. Йому судилося провести майже половину свого недовгого життя далеко від Польщі і знайти тут останній притулок.
Але серцем він завжди залишався поляком.
Людвіга виконала останню волю брата: перевезла серце Шопена у Варшаву.
В костелі Святого Хреста у Варшаві зберігається скринька з серцем Шопена. Коли в роки війни фашисти окупували Польщу, то хотіли поглумитись над святинею польського народу. Але патріоти таємно винесли з костелу дорогоцінну скриньку з серцем Шопена.
Настав 1945 рік. Польща стала вільною. І знову в урочистому благоговійному мовчанні стояли навколо старовинного костелу громадяни Варшави. Серце їх улюбленого композитора знову повернулось. Його замурували в одній з колон костелу і прикріпили мармурову дошку, на якій золотом висічені слова: «Серце моє там, де моя батьківщина».